МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
КРАЇН СВІТУ:
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ - ч.І

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ (United States of America), США (USA) – держава у в Півн. Америці, що складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв і 48 штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами і між Канадою і Мексикою. Крім того, виділено федеральний (столичний) округ Колумбія. Володіння США: Віргінські о-ви у Вест-Індії, Східне Самоа, Гуам та ін. о-ви в Океанії. Пл. країни 9629,09 тис. км2. Нас. 272,64 млн. чол. (2001). Столиця – Вашингтон. У адм. відношенні тер. Офіц. мова – англійська. Грошова одиниця – амер. долар. США – член ООН, НАТО.
Штати: Айдахо, Айова, Алабама, Аляска, Арізона, Арканзас, Вайомінг, Вашингтон, Вермонт, Віргінія, Вісконсін, Гавайї, Джорджія, Делавер, Західна Віргінія, Іллінойс, Індіана, Каліфорнія, Канзас, Кентуккі, Колорадо, Коннектикут, Луїзіана, Массачусетс, Міннесота, Міссісіпі, Міссурі, Мічиган, Монтана, Мен, Меріленд, Небраска, Невада, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Нью-Мексико, Огайо, Оклахома, Орегон, Пенсільванія, Род-Айленд, Північна Дакота, Північна Кароліна, Теннессі, Техас, Флорида, Південна Дакота, Південна Кароліна, Юта.
Найбільші міста США (станом на 2000 рік): Нью-Йорк - 8,008 млн. жителів. Лос-Анджелес (Каліфорнія) - 3,695 млн, Чикаго (Іллінойс) - 2,896 млн, Хьюстон (Техас) - 1,954 млн, Філадельфія (Пенсільванія) - 1,518 млн, Фенікс (Арізона) - 1,321 млн, Сан-Дієго (Каліфорнія) - 1,223 млн, Даллас (Техас) - 1,189 млн, Сан-Антоніо (Техас) - 1,144 млн, Детройт (Мічиган) - 0,951 млн.

Загальна характеристика господарства. США – високорозвинена індустріально-аграрна країна; держава-гігант, провідна економічна і військова держава світу; займає 3-є місце в світі за площею і чисельністю населення. США мають високорозвинену і диверсифіковану пром-сть, осн. галузями якої є загальне, транспортне і електротехн. машинобудування, видобуток к.к., хім. та харчова пром-сть, виробн. металовиробів і інш. Розвинуті всі види сучасного тр-ту (залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний і трубопровідний). Найбільші порти: Новий Орлеан, Хемптон-Родс, Нью-Йорк, Тампа, Мобіл, Лос-Анджелес, Балтімор. У середині 1990-х років на водні маршрути припадало 15% вантажоперевезень. Важкі і громіздкі вантажі (залізняк, вугілля, зерно, нафтопродукти, пісок, гравій, цемент) часто доставляються водним шляхом. На залізничний транспорт в середині 1990-х років припадало 38% всіх вантажоперевезень і тільки 1% пасажирів. В перше десятиріччя ХХІ ст. планується збудувати високошвидкісні рейкові магістралі, які зв'яжуть найбільші мегаполіси східного побережжя. Автомобільні вантажоперевезення в середині 1990-х років становили 28%. У той же час на повітряний транспорт припадала незначна частка вантажного товаропотоку (0,5%), але майже 20% пасажиро-перевезень. На частку транспорту припадає бл. 20% загального споживання енергії у країні і від 50% до 60% всього споживання рідкого палива.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП (1999) – $ 8500 млрд. Темп зростання ВВП (1999) – 4%. ВВП на душу населення (1999) – $ 31201. Прямі закордонні інвестиції (1999) – $ 119 млрд. Імпорт (1999) – г.ч. електронні компоненти, побутова електроніка і комп'ютери – $ 1100 млрд. (г.ч. Канада – 19,2%; Японія – 12,0%; Мексика – 10,0%; Китай – 8,0%; Німеччина – 5,4%). Експорт (1999) – г.ч. машини, обладнання і продукція сільського господарства (промислове і електронне обладнання, літаки, автомобілі, військова техніка, хімікати, кам'яне вугілля, кукурудза, соєві боби) – $ 905 млрд. (г.ч. Канада – 23,0%; Мексика – 12,0%; Японія – 8,3%; Великобританія – 5,5%; Німеччина – 5,4%).
Країна стала найбільшою економічною державою після Другої світової війни. Протягом декількох десятиріч США займали лідируюче положення в світі за темпами економічного зростання, продуктивності праці і обсягах виробництва. Долар був і основною валютою в міжнародній фінансовій системі. Американські виробники забезпечували весь світ товарами масового споживання і обладнанням. Нині США втратили неподільне панування в світовій економіці. Починаючи з 1970-х років в світі стався зсув до триполюсної структури - нарівні з США центрами глобальної економічної діяльності стали Європа (на чолі з Німеччиною) і Азіатсько-Тихоокеанський регіон (на чолі з Японією). У 1994 в США вартість імпорту на 166 млрд. дол. перевищила вартість експорту. Частка валового внутрішнього продукту США в світовому ВВП знизилася з 35,4% в 1966 до 26,5% в 1993. Німеччина і Японія наздогнали і навіть перевершили США по ряду ключових показників економічного розвитку. У середині 1990-х років величина ВВП на душу населення в Німеччині приблизно порівнялася з США, а в Японії була на 20% вище. У таких найважливіших галузях промисловості, як автомобілебудування, металообробка, сталеливарне виробництво і споживча електроніка, Японія випереджає США по продуктивності праці на 15-45%. У металообробній і сталеливарній промисловості продуктивність праці в Німеччині стала такою ж, як в США. Частка ВВП, реінвестована в економіку, - ключова детермінанта майбутнього процвітання, - в США становила 15%, в той час як в Німеччині - 22%, а в Японії - 31%. У високотехнологічних галузях промисловості витрати на науково-технічні дослідження і розробки в США становлять 1,9% ВВП, в Німеччині - 2,7%, в Японії - 3%.
У 1997 ВВП США становив 8079 млрд дол. З 1960 по 1995 темпи зростання ВВП сповільнилися: в 1960-і роки середньорічний приріст становив 4,5%, в 1970-і - 3,5%, у 1980-і - 3,0%, а в 1990-1995 - 2,1%. Хоч темпи економічного зростання США істотно знизилися, їх економіка залишається провідною в світі. У той же час за величиною ВВП на душу населення США (27 821 дол.) в кінці ХХ ст. поступається лідерством тільки Люксембургу (32 416 дол.).
Економіка США базується на приватній власності і прагненні до отримання прибутку. Промислові і страхові компанії, магазини, ферми, банки і багато які підприємства сфери послуг належать приватним інвесторам. У 1995 в США нараховувалося 16,4 млн. некорпоративних приватних підприємств несільськогосподарського профілю, 1,58 млн. партнерських компаній і 4,4 млн. корпорацій. Саме корпорації відіграють найбільшу роль в економіці США. У 1995 прибутки некорпоративних приватних підприємств становили 807 млрд. дол., прибутки партнерських компаній - 853 млрд. дол., прибутки ж корпорацій перевищили 14,5 трлн. дол. Велика частина продукції корпорацій продукується невеликим числом найбільших фірм. Хоч в 1995 корпорації з капіталом понад 250 млн. дол. становили лише 1,6% всіх корпорацій країни, на їх частку припадало майже 85% сумарного прибутку. Як правило, це ТНК – транснаціональні корпорації, які є продуктом сучасного процесу глобалізму (і самі є глобалізаторами). На тер. США нараховується бл. 500 центрів ТНК.
Основну роль в економіці США відіграє промисловість, особливо металургія, машинобудування і приладобудування, електронне і електротехнічне, нафтове, хімічне, автомобільне і авіаційне. Основу експортної експансії США складають машини і обладнання (на частку США припадає біля 20% світового експорту наукоємкої продукції).
У ХХ ст. державний сектор в економіці істотно розширився, особливо в роки світової економічної кризи і Другої світової війни, однак витрати федерального уряду в період 1975-1995 залишалися відносно стабільними. У 1995 федеральні витрати становили 21,1% ВВП (в 1975 - 21,4%). Уряд має можливість впливати на економіку за допомогою бюджетної політики, тобто змінюючи рівень витрат або оподаткування.
Добувні галузі господарства грають життєво важливу роль в забезпеченні економічного зростання. США належить до тих небагатьох країн, які мають в своєму розпорядженні достатньо природних ресурсів, необхідних для розвитку сучасної економіки. Ці ресурси включають основні види мінеральної сировини (залізняк, свинець і мідь). Найважливіше значення мають енергоресурси - вугілля, нафта, природний газ, якими так багаті США. Для потреб виробництва і будівельних робіт використовуються величезні лісові ресурси. Нарешті, сільськогосподарське виробництво США традиційно одне з найефективніших у світі. Загалом частка ресурсних галузей в ВВП в 1994 становила 7%.
США є найбільшим в світі виробником промислових товарів, щорічний обсяг виробництва яких для внутрішнього і світового ринку - понад 1,3 трлн дол. Ця галузь одна з ключових в національній економіці, однак її значення в порівнянні з індустрією послуг після Другої світової війни неухильно знижувалася. У 1996 на частку обробної промисловості припадало менше 19% ВВП (проти 22% в 1980). Бл. 1/3 товарів довготривалого користування складає продукція машинобудування, промислового, електронного і електротехнічного обладнання, по 1/5 - автомобілебудування і металообробка. Хімічна і харчова промисловість виробляють більш ніж по 1/5 товарів короткострокового користування, частка продукції поліграфічної промисловості - 15%.
США має високорентабельне сільське господарство, продукція якого становить бл. 2% ВВП, у ньому зайняті 3% працездатного населення. Агропромисловий комплекс США включає галузі, які випускають засоби виробництва для сільського господарства, саме сільськогосподарське виробництво і галузі, що забезпечують переробку і збут сільгоспсировини та виробленої з неї продукції. Причому, частка експорту сільськогосподарської продукції США неухильно зростає, що може призвести до надвиробництва продукції. У зв'язку з цим у кінці ХХ ст. відбулося скорочення фермерських господарств з 2,4 млн. до 2,1 млн. Одночасно відбувся процес укрупнення ферм, і вже зараз 13,8% великих господарств дають понад 70% всієї товарної продукції, у той час як частка інших ферм не перевищує 9%. Значне місце в сільському господарстві США займає розведення великої рогатої худоби і домашніх птахів, виробництво яєць і молочних продуктів, вирощування зернових, сої, овочів і фруктів. У 1996 сукупний ринковий фермерський прибуток досяг 204,2 млрд. дол., з них 54% припадає на частку продукції рослинництва, а 46% - тваринництва.
В другій половині ХХ ст. простежувалася тенденція збільшення частки сфери послуг. З кінця 1960-х років частка виробництва в США поступово скорочувалася і росла частка сектору послуг. У 1980-х роках зайнятість в секторі послуг збільшувалася в середньому на 1,8% на рік (в торгівлі на 2,6%), тоді як число робочих місць в промисловості залишалося незмінним. На початку ХХІ ст. сфера послуг - найбільший сектор економіки США. У 1997 він дав 4,43 трлн. дол., або 54% ВВП, і 4/5 робочих місць в країні. Сфера послуг включає безліч різних галузей і професій. Комплекс ділових, професійних і особистих послуг - включає освітні і медичні послуги, соціальне обслуговування, готельний бізнес, індустрію реклами, менеджмент, агентства по зв'язках з громадськістю, а також численні підприємства побутових послуг, що надаються корпораціям або окремим громадянам. Темпи зростання зайнятості в сфері послуг перевершили всі інші галузі і в період з 1979 по 1995 становили 2,3% в рік, що привело до створення в країні 24 млн. нових робочих місць. Темпи зростання зайнятості загалом по країні за той же період становили лише 1,4% на рік. У результаті зайнятість в сфері послуг зросла з 70% майже до 80% від загального числа працюючих.
На оборону в США затрачується більше коштів, ніж в інших державах. Федеральні військові витрати перевершують навіть сукупні військові бюджети багатьох індустріальних країн. У 1997 США витрачали на потреби оборони 270,5 млрд дол. Ця цифра складає біля третини всіх військових витрат у світі і перевищує оборонні бюджети Франції, Німеччини, Великобританії і Японії. США - найбільший в світі експортер зброї. У 1993 США продали за рубіж різних товарів військового призначення на загальну суму 10,3 млрд. дол. На їх частку припадало бл. 50% світового експорту зброї.
Географія обробної промисловості, починаючи з кінця 1960-х років характеризувалася зсувом на Південь і Захід. У період між 1970 і початком 1990-х років частка продукції Північного Сходу і Північного Центру знизилася з 2/3 до 1/2, в той час як частка продукції Заходу збільшилася на 5%, а Півдня - майже на 10%. На початку 1990-х років Південь давав приблизно 1/3 всієї продукції, зайнявши місце Північного Центра як провідного регіону обробної промисловості США. Автотранспортні засоби, металовироби і промислове обладнання виготовляються в основному в Північно-Східному Центрі, куди входять штати Огайо, Індіана, Іллінойс, Вісконсин і Мічіган. Середньоатлантичні штати (Нью-Йорк, Нью-Джерсі і Пенсільванія) спеціалізуються на машинобудуванні і хімічному виробництві. Південноатлантичний регіон виробляє хімічні продукти, текстиль, одяг і тютюнові вироби. Тихоокеанський регіон на чолі з Каліфорнією спеціалізується на виробництві транспортного обладнання, продуктів споживання, електротехнічного і електронного обладнання.
У банківсько-фінансовій справі посилюється концентрація капіталу. У 1997 на території США діяли 9143 банки із загальним капіталом 5 трлн дол. (в середньому по 548 млн. дол. в кожному). У 1985 в країні було 14 417 банків із загальним капіталом (в доларах 1997) 3,7 трлн дол. (в середньому по 254 млн. дол. в кожному). Банки відіграють величезну роль в економіці країни. У 1996 частка банків, страхових товариств, компаній по операціях з нерухомістю і кредитних організацій в ВВП становила 19%. Операції з нерухомістю дали 886 млрд дол., депозитні інститути, включаючи комерційні банки, - 247 млрд., страхування - 136 млрд. Федеральна резервна система (ФРС) США контролює обсяг грошової маси в країні і вирішальним чином впливає на фінансові ринки. ФРС ухвалює рішення незалежно від федерального уряду, президент США призначає членів ради керівників на 14-літній термін. Змінюючи обсяг грошової маси, ФРС впливає на розмір процентних ставок. Зменшуючи грошову масу, ФРС підвищує процентні ставки, тим самим знижуючи темпи економічного зростання. Аналогічно, збільшення грошової маси приводить до зниження процентних ставок і стимулює економічне зростання. У 1980-х - на початку 1990-х років ФРС проводила антиінфляційну політику, втримуючи процентні ставки на високому рівні, а темпи економічного зростання - на порівняно низькому рівні.
У економічному і соціальному житті країни важливу роль відіграє також транспортний комплекс. Протяжність мережі залізниць складає в США біля 265000 км., автомобільних доріг - 6 500000 км. На частку транспорту припадає біля 20% загального споживання енергії в країні і від 50 до 60% всього споживання рідкого палива. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень виконує транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, персональні літаки і т.п. Матеріально-технічна база транспортного комплексу в основному сучасна, що характеризується великою потужністю і високою якістю. Починаючи з 80-х років, транспортний комплекс США вступив в смугу якісно нових зсувів в галузі техніки і технологій перевезень, передусім за рахунок широкого впровадження автоматизованих систем управління перевізними процесами з використання ЕОМ, мікропроцесорів, волоконної оптики, лазерів, штучних супутників землі і іншого. Найважливішим напрямом підвищенням якості транспортних послуг стало впровадження системи перевезень "тільки в термін", з подачею вантажів рухомого складу з точністю до хвилин. Це дозволяє замовнику обійтися без пристрою складів, що дорого коштують і скоротити потребу в оборотних коштах. Транспорт все більш перетворюється в органічну складову частину складної виробниче-транспортної системи, охоплюючи всю економіку, що істотно підвищує ефективність останньої.
США споживають 25% всієї світової енергії (в перерахунку на вугільний еквівалент), значно більше, ніж будь-яка інша країна світу. Через високий рівень споживання енергії на частку США припадає бл. 20% глобальних викидів «парникових» газів (вуглекислий газ, метан і оксиди азоту) в атмосферу. Основні джерела енергії для економіки США - нафта, природний газ і вугілля. Залежність економіки США від імпорту нафти різко зросла в період між початком 1980-х і початком 1990-х років. Сира нафта становила 1921 тис. барелів в 1980, а у 1997 - 2918 тис. барелів.
Виробництво електроенергії – 2823 млрд кВт•год (1991). У 1996 нафта забезпечувала 35% виробленої в країні енергії, природний газ - 22,5%, вугілля - 21%. Джерелом електроенергії служило, головним чином, вугілля (57%), природний газ і нафтопродукти складали відповідно 9% і 2%. ГЕС давали 11% енергії. Роль атомної енергетики у виробництві електроенергії до 1970-х років залишалася незначною, у 1982 вона зросла до 12,5%, а в 1996 - до 22%. Структура споживання енергії в 2000 р.: нафта і нафтопродукти - 39%, природний газ - 23%, вугілля 23%, інші первинні енергоносії - 15%.
Найбільші компанії США: корпорація "Дженерал Електрик" ("General Electric"), "Сітігруп" ("Citigroup"), "Ексон Мобіл" ("Exxon Mobil"), "Бенк оф Америка" ("Bank of America"), "АйБіеМ" ("IBM"), "Американ Телеграф енд Телефон Груп" ("American Telegraph and Telephone Group"), "Вол-Март" ("Wall-Mart"), "еСБіСі комм'юнікейшнс" ("SBC communications") [журнал "Forbs" 2000 р].

Природа. Осн. частина тер. США розташована в субтропічному і частково в помірному поясі Півн. Америки, займаючи простір від Атлантичного до Тихого океанів; Аляска лежить в субарктичному і арктичному поясах і виходить до Тихого і Півн. Льодовитого океанів; в тропічному поясі знаходяться п-ів Каліфорнія, півд. частини п-ова Флорида і Мексиканського нагір'я, Гавайські о-ви.
Бл. 50% тер. США займають гірські хребти, плоскогір'я і плато Кордільєр; сх. околицю пояса Кордільєр утворюють хребти Скелястих гір з вис. більше за 4000 м. Найвища точка країни - г. Мак-Кінлі (6193 м) на Алясці. На сх. – Аппалачі (2037 м). Між Кордільєрами і Аппалачами – великі внутр. рівнини. На захід від Скелястих гір лежать великі плато і плоскогір'я (вис. 2000-3500 м): вулканічне Колумбійське плато, пустельне плоскогір'я Великий Басейн з западинами (найбільша – Долина Смерті), плато Колорадо. Гавайські о-ви – група вулканів вис. до 4205 м. Гол. ріки: Міссісіпі з притоками Міссурі і Огайо, Колумбія, Колорадо, Юкон. На півн.-сх. – система Великих озер.
За особливостями рельєфу основну частину тер. США поділяють на вісім провінцій: Аппалачі, Берегові рівнини, Внутрішні височини, Внутрішні рівнини, височини біля озера Верхнього, Скелясті гори, Міжгірні плато і Тихоокеанські Берегові гори. Аляска і Гавайські о-ви є самостійними провінціями.
Аппалачі - гірська країна, що тягнеться на 1900 км від північної частини штату Мен до центральної частини штату Алабама. Тут розташовані всі значні гірські вершини Сходу США, з них не менше 20 перевищують 1520 м і 8 - 1830 м. У складі провінції виділяють наступні райони: Підмонт, гори Блу-Рідж, Хребти і Долини, Аппалачське плато, гори Адірондак, долина р. Св. Лаврентія і Нова Англія.
Берегові рівнини охоплюють велику територію, що відкривається до Атлантичного океану і Мексиканської затоки. Загальна протяжність берегової лінії цих рівнин перевищує 3200 км. Поверхня рівнин переважно плоска або пологохвиляста, з невисокими горбами і грядами. Більше половини території провінції розташовано на висотах менше 30 м над р.м. і тільки в декількох місцях - вище 150 м. Розрізнюють Приатлантичну і Примексиканську рівнини.

Геологічна будова. Б.ч. тер. США належить до Півн.-Американської платформи. На сході вона обрамовується палеозойською Аппалачською складчастою системою, на заході – мезозойсько-кайнозойською складчастою системою Кордильєр, на півдні – молодою платформою (плитою) узбережжя Мексиканської затоки, яка переходить північно-східніше в Приатлантичну плиту того ж віку. Фундамент Півн.-Американської платформи оголюється на тер. США в дек. невеликих по площі р-нах: Адирондакський виступ Канадського щита (г.п. середнього рифею); в штатах Міннесота, Вісконсін і Мічігані (г.п.: ґранітоґнейси віком понад 3,5 млрд р., архейські утворення зеленокам’яних поясів і ґраніти; нижньопротерозойські шельфові відклади; кварцити, що перекривають г.п. архею; верхньопротерозойські континентальні червонокольорові уламкові відклади, базальти і габро), у Сх. Скелястих горах, в штатах Монтана, Вайомінг, Колорадо, Нью-Мексико, Арізона (на північ – архейські утворення, а на південь від Вайомінгу – нижньопротерозойські). На іншій площі фундамент представлений кислими наземними вулканітами і ґранітами. Платформний чохол в межах Мідконтиненту має палеозойський вік - від самих верхів кембрію або частіше ордовика до низів пермі в Передаппалачському прогині. Відкладення ниж. і сер. палеозою – перев. шельфові карбонати з підлеглими пачками кварцових пісковиків і чорних аргілітів (“сланців"). У Мічиганському (силур) і Уїллстонському (девон) басейнах відомі евапорити (солі) і в першому з них – рифогенні вапняки. Відкладення сер.-верх. карбону (пенсільванська система амер. геологів) представляють паралічну, циклічно побудовану вугленосну формацію. Вона складає центр. частини Передаппалачського прогину, басейнів (синекліз) Мічіган та Іллінойс (Внутр. Сх. кам.-вуг. бас.), Форест-Сіті і Селайна (Внутр. Зах. кам.-вуг. бас.), проміжне підняття – антеклізи Цінціннаті і Озарк, а також Бенд на півд.-сході – складені з поверхні ниж. палеозоєм, а крила – силуром і девоном. У глибокій Сх.-Техаській синеклізі в південно-західному куті платформи є повний розріз пермських відкладів. Г.п. тріасу і юри (прибережно-морські і континентальні) відомі лише на заході Великих рівнин, а також у великій Уїллстонській синеклізі. Частіше зустрічаються карбонатно-теригенні відклади крейди – в широкій смузі від канадського кордону до Мексиканської затоки. Кайнозойські відклади малопотужні, континентальні, розвинені обмежено, ближче до Скелястих гір, вздовж підніжжя яких розташовані прогини Паудер-Рівер, Денвер і Ретон. Південно-західний кут платформи відокремлений від його осн. частини складним авлакогеном Уїчито, який продовжується на захід, в півн. частину плато Колорадо.
Аппалачська складчаста система простягається в півд.-сх. напрямі від канадського кордону до Алабами, де занурюється під чохол відкладів крейди і кайнозою. На південь від широти Нью-Йорка її внутр. зона – зона Підмонта – перекривається на сході плащем крейдо-кайнозойських континентально-прибережних осадів Приатлантичної рівнини; вона складена ґнейсами гренвіллського періоду, які виступають в куполах, метаморфізованими осадами і вулканітами верх. докембрію - ниж. і сер. палеозою, середньо- і верхньопалеозойськими ґранітами. Тут же відомі венд-кембрійські офіоліти. У Півн. Аппалачах, на півній від широти Нью-Йорка, в цій зоні виявилися дві головні епохи деформацій і ґранітоїдного магматизму – таконська в кінці ордовика, акадська перед пізнім девоном; в Півд. Аппалачах третя, більш слабка, алеганська – в кінці палеозою. Зона Підмонта відділена глибинним розломом від осьового підняття системи, вираженого хребтами Блу-Рідж на півдні, Ґрін-Маунтінс на півночі. Складене це підняття гренвілськими ґнейсами і верхньорифейськими вендськими уламково-вулканогенними відкладами. Воно насунене в свою чергу на зовн. зону – зону Долин і Кряжів. Ця зона складена карбонатно-теригенними мілководними осадами кембрію-карбону. Зовн. зона зім'ята в лінійні складки, загалом зірвані з докембрійського фундаменту (продовження платформного) і насунена на Передаппалачський прогин, що замикається на півночі перед Адирондакським виступом Канадського щита. У Півн. Аппалачах зона різко звужується. Вона відділяється тут від схилу щита насувом “лінії Логана". На Внутрішню зону (Підмонт) в пізньому тріасі була накладена система рифтів, заповнених червоноколірними і толеїтовими базальтами континентального типу. Палеозойський складчастий комплекс знову виступає на поверхню в горах Уошито в шт. Арканзас. На захід від гір Уошито палеозойська складчаста система, занурюючись під чохол, робить новий поворот на південь, огинаючи антеклізу Бенд, потім на захід, знов оголюючись в горах Маратон біля р. Ріо-Гранде поблизу мексиканського кордону. В Уошито і Маратоні виявилася лише заключна епоха герцинського тектогенезу.
У складі складчастої системи Кордильєр виділяються три зони. Найбільш зовнішня – зона Сх. Скелястих гір спочатку (до крейди) представляла зах. околицю платформи. У крейді-палеогені вона була охоплена інтенсивними зануреннями та деформаціями, у результаті яких виникла система піднять з виходами в ядрах докембрійського фундаменту. У ту ж епоху тут впровадилися малі інтрузії сублужних ґранітоїдів, з якими пов'язане промислово важливе зруденіння. Далі на захід тягнеться зона власне Кордильєр – Скелястих гір. Вона складена шельфовими осадами верх. протерозою, палеозою і мезозою. Внутр. структура зони характеризується числ. насувами. Зах. зона Кордильєр відрізняється найбільш складною структурою та історією. Тут у палеозойських і тріасово-юрських відкладах розвинені офіоліти і островодужні вулканіти, присутні і фрагменти древньої континентальної кори, напр. в Каліфорнії. Структура напружена, з числ. насувами, перев. у бік океану, і зсувами, з яких найбільший високосейсмічний – Сан-Андреас – перетинає Каліфорнію від вершини Каліфорнійського затоки до м. Мендосіно. Поширені пізньомезозойські багатофазні плутони ґранітоїдів (батоліт Сьєрри-Невада і інш.). На більш древні структури накладені западини, заповнені відкладами крейди і кайнозою, поблизу океаніч. узбережжя інтенсивно зім'ятими в новітній час. На найбільш широку частину Кордильєр накладена велика область опускання – Великий Басейн, що характеризується структурами розтягнення і молодим базальтовим вулканізмом. На схід від плато Колорадо в меридіональному напрямі простягається рифт Ріо-Гранде, а північніше Великого Басейну, вздовж р. Снейк, – молода вулканічна зона, в межах якої знаходяться ґейзери Йєллоустонського парку. Від півночі Каліфорнії через штати Орегон і Вашингтон тягнеться активний вулканіч. ланцюг Каскадних гір. Аляска також в осн. належить системі Кордильєр, але її півн. узбережжя представляє платформне підняття на палеозойському складчастому підмурівку. Південніше розташовується Колвіллський передовий прогин з потужною товщею теригенних осадів крейди-кайнозою. Інша частина Аляски належить внутр. зоні Кордильєр з мезозойськими офіолітами, вулканітами, ґранітними батолітами, молодими вулканами, крейдо-кайнозойськими прогинами, що відкриваються в Берінгове м. П-ів Сьюард є продовженням масиву Чукотського п-ова. На південь від нього продовжується Охотсько-Чукотський вулкано-плутонічний пояс, а Алеутська вулканічна дуга продовжує вулканічну зону Півд. Аляски. Як і вулкани Каскадних гір, вона пов'язана з підсуванням літосферної плити Тихого ок. під континент Півн. Америки.
Молода платформа півн. узбережжя Мексиканської затоки (Галф-Кост) складена товщею юрських, крейдових і кайнозойських осадів. У її основі залягає соленосна світа сер. юри, з якою пов'язані числ. соляні куполи, що визначають тектоніку цієї молодої плити. Вона і вся мегасинекліза Мексиканської затоки відділена від Приатлантичної плити сходу США підняттям (антеклізою) Півн. Флориди.
Гавайські о-ви (шт. Гавайї) представляють лінійний ланцюг вулканічних островів центр. частини Тихого ок.

Гідрогеологія. США має в своєму розпорядженні велику гідрогеол. структуру, пов'язану як з древньою платформою, так і гірсько-складчастими областями. До числа перших належать артезіанські басейни з потужністю осадів 4-15 км: Уїллстонський, Іллінойський, Західний, Пермський, Мексиканський (Галф-Кост), Мічиганський, Передаппалачський, Денвер. Серед других виділяються невеликі за площею передгірні і міжгірні басейни Каліфорнії, Великого Басейну, Скелястих гір і інш. Сучасні ресурси підземних вод зумовлені в осн. інфільтрацією осадів і складають від 0,02 до 30% їх обсягу. На півночі і півн.-сході країни осн. ресурси прісних вод формуються в четвертинних флювіогляціальних і алювіальних відкладах. Потужність порід 15-60 м, в долинах льодовикового стоку і палеодолинах рік до 100-240 м. Глиб. свердловин 7-60 м, місцями до 200 м; сер. дебіти 3-32 л/с, макс. – 95-250 л/с. Мінералізація води 0,07-0,5 г/л, місцями вище; склад HCO3- - Ca2+, води часто тверді, з високим вмістом Fe і Mn. Ресурси горизонтів значні, великі водозабори в Півн. Дакоті дають сумарно 0,34?106 м3/добу, в Массачусетсі 1,21?106 м3/добу. Значні ресурси підземних вод характерні для алювіальних горизонтів річкових долин Міссісіпі, Міссурі, Канзасу, де потужність алювію становить від 30-49 до 6-20 м. Глиб. свердловин 6-18(30) м, дебіти 6-63 л/с, макс. – 126 л/с. Води прісні, іноді забруднені нітратом. Ресурси вод значні.
У центрі країни осн. водоносний комплекс – комплекс Великих рівнин, розвинений на площі бл. 446 тис. км2. Він об'єднує дек. гідравлічно пов'язаних горизонтів неоген-четвертинного віку сумарною потужністю 60-200 м. Товща порід складена пісками, пісковиками, алевролітами, глинами. Води розкриваються на глиб. 1-90 м. Мінералізація вод 0,25-0,6 г/л, зі збільшенням глибини – до 4 г/л, склад HCO3-- Ca2+, на південь змінюється на HCO3-- Na+, SO42-- Ca2+- Na+. Запаси оцінюються в 3,9?109 м3. Водоносні горизонти, пов'язані з продуктивним відкладами неоген-палеогену (буре вугілля, лігніти) і розвинені в межах Великих рівнин. Дебіти свердловин 6-12 л/с, їх глиб. 15-100 м. Мінералізація вод 0,2-4,0 г/л, склад HCO3-- Na+, HCO3-- SO42-- Ca2+-Na+ або SO42-- Ca2+. Води тверді, підвищена к-ть Fe і Mn. На cході країни прісні води пов'язані також з пісковиками верх. і ниж. карбону, сер. дебіти свердловин 6,3-20, макс. – 95 л/с. Води прісні, однак вже з глибини 150 м мінералізація їх швидко росте, склад міняється на SO42-- Cl-.
Глибокі водоносні комплекси мезозою і палеозою містять солоні води і розсоли, концентрація яких на глибині становить 300-450 г/л, пластові т-ри до 100 оС, в Мексиканському бас. бл. 170 оС. У газовому складі вод переважає метан, поблизу нафт. і газових родов. відмічені підвищений вміст важких вуглеводнів. На сході країни розвинені числ. геотермальні родов. (t = 200-250 оС ).
Сумарні запаси підземних вод в межах 800-метрової зони земної кори в США оцінюються в 2?105 км3. Загальний відбір прісних вод 3,3?108 м3/добу (1980).

Сейсмічність. На тер. США виділяється дек. сейсмоактивних зон, в яких можливі сейсмічні впливи з інтенсивністю 8 балів і вище. Повторюваність землетрусів в цих зонах неоднакова: бл. 90% землетрусів в континентальній частині США, включаючи Аляску, припадає на Каліфорнію і зах. р-ни Невади. Загалом причини каліфорнійських землетрусів пов’язані з взаємним переміщенням Тихоокеанської і Півн.-Амер. плит, які розділяються розломом Сан-Андреас. Землетруси з магнітудою понад 8 відбуваються в цій зоні в сер. один раз на 100-140 років. Інтенсивність бл. 8 балів спостерігається приблизно один раз на 10 років. У півн.-сх. частині шт. Вашингтон на Тихоокеанському побережжі виділена зона підвищеної небезпеки, де період повторюваності струсів до 8 балів рівний 20 рокам. Сейсмоактивна зона протяглася через штати Монтана, Айдахо, Вайомінг і Юту. Тут розподіл епіцентрів землетрусів в просторі добре корелює з відомими розломами. Центр. частина США має низьку сейсмічність. У півн.-сх. частині США виділяються дві сейсмоактивні зони, одна з яких протягається вздовж долини р. Св. Лаврентія, а інша знаходиться в прибережній частині шт. Массачусетс. Катастрофічні землетруси повторюються тут приблизно один раз в 500-1000 років. Високою сейсмічністю відрізняється Аляска. У внутр. р-нах Аляски є великі активні розломи де й можливі сильні землетруси.

Корисні копалини. США забезпечує себе нафтою, газом, рудами урану, заліза, титану, ванадію, міді, свинцю, цинку, молібдену, вольфраму, берилію, літію, золота, срібла, фосфоритами, калійними солями, борними рудами, флюоритом, сіркою, баритом. У той же час країна майже не має власних запасів марганцевих і хромових руд, бокситів, руд нікелю, кобальту, ртуті, сурми, олова, танталу і ніобію, азбесту (див. табл. 1).
Запаси міді, марганцю, нікелю, кобальту і інш. можуть бути істотно збільшені за рахунок використання бідних руд і руд океанічного дна. З 40 основних видів мінеральної сировини лише по 18 США забезпечують себе на 50% і більше. Економіка США залежить від імпорту 68 видів сировини, і ця тенденція, очевидно, збережеться в майбутньому.