МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
КРАЇН СВІТУ:
ПОРТУГАЛІЯ

ПОРТУГАЛІЯ (Portugal), Португальська Республіка – держава на крайньому півд.-заході Європи. Розташована в західній частині Піренейського п-ова, а також на о-вах Азорських і Мадейра в Атлантичному ок. Межує з Іспанією. Пл. бл. 92,4 тис. км2. Нас. 9,968 млн. чол. (2001). Держ. мова – португальська. Столиця – м. Лісабон. Грошова одиниця – португальске ескудо. Чл. ЄС (з 1986).
Назва країни походить від найменування римського поселення Портус Калі (Portus Cale) в гирлі р. Дору. У 1139 Португалія стала незалежним від Іспанії королівством. У 15 ст. Португалія була провідною морською державою Європи, а в наступному сторіччі першою з європейських країн створила величезну імперію із заморськими володіннями в Південній Америці, Африці, Індії і Ост-Індії. У 1910 в Португалії монархію було скинуто, а в 1974 демократично настроєна військова хунта поклала кінець диктаторському режиму, що існував з 1926. Прийнята в 1976 конституція проголосила Португалію парламентською республікою.

Загальна характеристика господарства. П. – індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна та легка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У пром-сті переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, бл. 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Міжнародні аеропорти функціонують в Лісабоні, Порту, Фару, на Азорських о-вах і Мадейрі.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 116,3 млрд. Темп зростання ВВП – 3,9%. ВВП на душу населення – $11672. Прямі закордонні інвестиції – $ 1 млрд. Імпорт (енергоносії, сировину для ряду галузей промисловості і продовольство) – $ 41,4 млрд. (г.ч. Іспанія – 24,0%; Німеччина – 14,0%; Франція – 11,2%; Італія – 7,9%; Великобританія – 6,6%). Експорт (текстиль, одяг, взуття, лісоматеріали, включаючи пробку, судна, енергоустаткування, хімічні продукти) – $ 31,6 млрд. (г.ч. Німеччина – 19,0%; Іспанія – 15,%; Франція – 14,4%; Великобританія – 12,1%; Нідерланди – 4,8%).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) Португалії в 1997 становив 110 млрд. дол. Національний прибуток на душу населення становить 12 тис. дол. (70% від середнього в країнах ЄС). Ці ж позиції збереглися і на початку ХХІ ст.
На економіку Португалії кінця ХХ ст. суттєво вплинули дві події - повалення режиму Салазара-Каетану в 1974 і вступ в ЄС в 1986. При колишньому режимі (1926-1974 рр.) капітал був сконцентрований в руках декількох промислових і фінансових сімейних груп. Просування вгору було можливе тільки для членів освіченого середнього класу. Промисловість і сільське господарство Португалії залишалися малоефективними, а продуктивність праці - низькою. Інвестиції прямували головним чином в африканські колонії. Прибутки, отримані в колоніях, використовувалися для підтримки позитивного сальдо торгового і бюджетного балансів. Революційний уряд спочатку ослабив економічну базу колишньої еліти, надавши незалежність африканським колоніям. Після невдачі путчу правих сил у 1975 великі землеволодіння в південному і центральному регіонах були експропрійовані. Націоналізовані банки і страхові компанії, за ними пішла націоналізація більшості великих і середніх промислових підприємств. Велика частина нових державних підприємств зіткнулася з надто складними організаційними і фінансовими проблемами. У результаті збільшилися загальний дефіцит державного бюджету і зовнішній державний борг. Іноземні інвестиції в Португалії були виведені з процесу націоналізації, в економіці країни важливого значення набули дочірні компанії іноземних корпорацій.
Членство в ЄС стало рушійною силою, що стимулювала зміни в економіці країни в кінці 1980-х - початку 1990-х років. У 1991 Португалія залишалася найбіднішою з країн ЄС, але членство в цій організації дозволило влити новий капітал в економіку країни. Суми прямих іноземних інвестицій після 1986 щорічно подвоювалися.
Промисловість сучасної П. сконцентрована в двох районах, навколо Ліссабона і Сетубала на півдні і навколо Порту, Авейру і Брагі на півночі. У районі Ліссабона переважає важка промисловість, що випускає сталь, нафтопродукти, станки, автомобілі, хімічні продукти і цемент. Суднобудівні доки Лішнаві – одні з найвідоміших у світі. У окрузі Ліссабон випускається також електронне обладнання. У Порту знаходиться найбільший в країні нафтопереробний завод, але північні міста спеціалізуються на виробництві таких товарів, як тканини, взуття, меблі, вина і продукти харчування. Старовинний центр бавовняної промисловості знаходиться на північному заході (Порту, Гімарайнш і Брага), головні центри шерстяної промисловості - в гірському районі навколо міст Гуарда і Ковільян. Багато підприємств хімічної, целюлозно-паперової, цементної і харчової промисловості сконцентровані в прибережній смузі між Порту і Ліссабоном. Обидва згаданих міста є центрами металургії і машинобудування.
Рік Тежу ділить Португалію на два сільськогосподарських райони, що розрізнюються за типами землекористування. У північному районі переважає дрібне інтенсивне сільське господарство. У південному районі домінують великі землеволодіння. Значна частина програми експропріації земель в 1974-1975 була здійснена саме в цьому районі.
Економіка Азорських о-вів і Мадейри базується на сільському господарстві. Важливу роль відіграють виноградники, плантації цитрусових і молочні ферми. На Азорських о-вах також вирощують кукурудзу, цукрову тростину, цукровий буряк, тютюн, пшеницю, овочі і чай. З Мадейри на експорт постачаються мережива і вино мадера.
Обробна промисловість дає бл. 40% ВВП, на її частку припадає 32,6% всіх зайнятих. Традиційні галузі - текстильна, швейна, взуттєва, керамічна, суднобудівна. Для них характерні невисока продуктивність праці і застарілі технології. Нові галузі промисловості - автомобілебудування, електронна, електротехнічна, хімічна. Рівень продуктивності праці в промисловості Португалії нижче, ніж в інших країнах ЄС.
Сільське і лісове господарство дають лише 6,5% ВВП Португалії, і на їх частку припадає 11,5% зайнятих. Валовий випуск сільськогосподарської продукції на одного працюючого значно нижче, ніж в інших країнах ЄС; виключення складають родюча долина р. Тежу і зрошувані ділянки провінції Алентежу. Португалія імпортує ряд видів сільськогосподарських продуктів, особливо зерно, насіння соняшника і м'ясо. Основна зернова культура Португалії - пшениця, друге місце займає кукурудза. Крім того, товарне значення мають бобові, овес, жито, ячмінь і рис. Важливою продовольчою культурою є картопля. Португалія - один з головних експортерів кетчупа. Маслини у великій кількості використовуються в їжу, але головним чином служать сировиною для виробництва оливкового масла. Величезну роль в сільському господарстві відіграють виноградарство і виноробство. Португалія - одна з провідних західноєвропейських країн-експортерів вина. Найбільш важливі райони виноградарства - долини північних рік Дору, Мондегу і Ліма. Розведення великої рогатої худоби найбільш розвинене в Рібатежу; молочне тваринництво - на півночі. Попит на м'ясо і м'ясопродукти на 90% задовольняється за рахунок місцевої продукції.
Лісове господарство відіграє значну роль в економіці Португалії. Комерційні породи - сосна і пробковий дуб. Португалія щорічно виробляє більше сировини з пробкового дуба, ніж весь інший світ. Евкаліпти, завезені з Австралії, є основним джерелом сировини для виробництва целюлози.
Рибальство. У Португалії, що має протяжну берегову лінію і давні традиції мореплавання, рибальство є важливою галуззю господарства, але на початку 1990-х років прибутки і число робочих місць в цій галузі скоротилися. У складі улову переважають сардини. Головні рибопромислові порти і центри переробки риби: Ліссабон, Сетубал, Матозіньюш і Портіман.
У паливно-енергетичному балансі країни осн. місце займають гідроресурси; ГЕС задовольняють понад 50% енергетич. потреб країни. Паливо г.ч. імпортують. Виробництво ел. енергії – 28,9 млрд кВт•год (1991).

Природа. П. розташована в субтропічному поясі. На півночі країни знаходиться плоскогір'я Месета. Переважають висоти 1000-1200 м, найбільша 1991 м (в хр. Серра-да-Ештрела). На заході гори круто обриваються до приморської рівнини. Південніше р.Тежу розташована Португальська низовина, на сході облямована плато з окр. кряжами вис. 600-1000 м. На крайньому півдні розташовані низькогір’я Серра-да-Алгарві (вис. до 902 м), південні схили яких круто обриваються до прибережної низовини. Ріки – Тежу (Тахо), Дору (Дуеро), Гвадіана. Судноплавні тільки дві перші в нижній течії на відстані 200 км від гирла. Долини рік Дору (Дуеро) і Тежу (Тахо) верхніх течіях вузькі і глибоко розрізані, нижче за течією розширюються і поблизу берега Атлантичного о. переходять в плоскі низовини. Клімат країни м'який. Зумовлений впливом Атлантичного океану.
Рельєф провінцій Мінью на заході і Траз-уш-Монтиш та Алту-Дору на сході, на північ від р.Дору, гірський. Провінція Бейра, що тягнеться від р.Дору до верхів'я р.Тежу, за винятком прибережної рівнини, також зайнята горами. У її центральній частині знаходиться вища точка Португалії - гора Ештрела (1993 м над р.м.). Родючі рівнини в низов'я р.Тежу (провінція Рібатежу). Прибережна зона на північ і південь від столиці країни Ліссабона належать до провінції Ештремадура. На схід і південь від неї тягнеться провінція Алентежу, з м'яким горбистим рельєфом, а всю південну частину Португалії займають рівнини провінції Алгарві, за природними умовами схожі з середземноморською зоною Північної Африки.

Геологічна будова. Б.ч. тер. П. розташована в межах т.зв. Іберійської Месети, що представляє виступ герцинської складчастої області Центр. і Зах. Європи, в основі розрізу якої залягають г.п. пізнього кембрію – метаморфічні сланці і ґнейси з прошарками мармурів, кварцитів і ефузивів. Вище залягають нижньо- і середньопалеозойські (до сер. карбону включно) утворення, перев. теригенні (з участю вулканітів). Вони зім'яті в складки і прорвані інтрузіями ґранітоїдів верхнього палеозою. Вздовж зах. і півд. узбережжя П. простягається смуга слабкодислокованих мезозой-кайнозойських порід. Тут же відомі кільцеві інтрузії лужних порід кінця крейди початку палеогену. З карбонатними породами докембрію асоціюють пластові родов. руд заліза осадово-вулканогенного генезису, а також родов. руд марганцю. З інтрузивними масивами тоналітового ряду пов'язані утворення скарнових родов. зал. руд. Макс. інтенсивність зруденіння відмічається в г.п. пізнього карбону - ранньої пермі. Завершальні фази становлення інтрузії представлені малими тілами ґранітів і ґраніт-порфірів, з якими асоціює олово-вольфрамова мінералізація. До цих же районів тяжіють і родов. уранових руд епітермального типу, пов'язані з жилами халцедоновидного кварцу, проте їх утворення зумовлене альпійським орогенезом. Руди локалізуються в зонах дроблення. До альпійського віку на тер. П. належать також поліметалічні родов. і деякі рудопрояви стибію і бариту. Ці родов. приурочені звичайно до зон молодих розломів в ґранітах і докембрійських метаморфічних сланцях.
В кінці ХХ ст. в Португалії для охорони живописних виходів ордовикських порід, насичених викопною фауною створюється природний геологічний парк Валонго. Тут же розташовуються сліди древніх розробок жильних Au-Sb родовищ. Парк буде мати велике наукове і учбово-просвітницьке значення [Comun. Inst. geol. е minero. - 1998. - 84, 2. - Р. G14-G17].

Сейсмічність. П. розташована в активній сейсмічній зоні. Землетруси силою до 8 балів і більше відмічаються в країні в середньому один раз в 2 роки. Коеф. сейсмічної небезпеки, що загалом варіює від 0 до 2, для П. дорівнює 0,7. Епіцентри, як правило, співпадають із зонами регіональних тектонічних розломів. Найбільш сильні землетруси (8,5 бали) пов'язані з підводними, найбільш активними тектонічними структурами.

Гідрогеологія. На тер. П. виділено 3 гідрогеол. структури: артезіанські бас. Зах.-Португальський і Алгарві та гідрогеол. масив Месети. Осн. водоносні комплекси, розвинені г.ч. в артезіанських бас. – комплекси четвертинних алювіальних, неоген-палеогенових відкладів і мезозойських, перев. карбонатних порід. У четвертинних пісках, гравію і гальці укладені порові, ґрунтові води, що залягають на глиб. 1-30 м. Напірні води лежать на глибинах перших десятків м. Дебіти свердловин в дрібних річкових долинах не перевищують 1 л/с, у великих і на узбережжі океану до 10-34 л/с. Води в осн. прісні (склад: НСО3 і НСО3-Cl, Ca=Na). На базі термомінеральних вод в країні функціонує бл. 30 курортів. Загальна к-ть підземних вод, що використовуються в країні 1,8 км3/рік.

Корисні копалини. Найважливіші к.к. П. – вольфрамові, уранові, мідні і залізні руди, відкрито ряд комплексних сульфідних родовищ, що містять мідь, свинець, цинк, срібло, золото (табл. 1). Переважають невеликі родовища.