МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
КРАЇН СВІТУ:
РОСІЯ

РОСІЯ (Russia), Російська Федерація – держава в Сх. Європі і Півн. Азії. Межує з КНДР, КНР, Монголією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Україною, Білоруссю, Литвою, Польщею, Латвією, Естонією, Фінляндією та Норвегією. РФ має найдовший кордон у світі. Росія омивається морями Північного Льодовитого Океану – Баренцевим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східно-Сибірським і Чукотським – на півночі; Балтійським морем – на північному заході; Чорним, Азовським і Каспійським морями – на південному заході; Беринговим, Охотським і Японським морями – на сході. Пл. 17,075 млн. км2. Нас. 146, 908 млн. чол. (2001). Столиця – Москва. Офіц. мова – російська. Грошова одиниця – рубль. Р.Ф. – член ООН, СНД.
До складу Російської Федерації входить 89 рівноправних суб'єктів, у тому числі: 21 автономна республіка (Адигея, Алтай, Башкирія, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марійська, Мордовія, Північна Осетія, Татарія, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія-Саха), 49 областей, 6 країв, 10 автономних округів (Агінський Бурятський, Комі-Перм'яцький, Коряцький, Ненецький, Таймирський (Долгано-Ненецький), Усть-Ординський Бурятський, Ханти-Мансійський, Чукотський, Евенкійський, Ямало-Ненецький), одна автономна область (Єврейська), два міста федерального значення - Москва і Санкт-Петербург.
Історію Росії можна розділити на три періоди: з початку становлення російського народу до 1917, який ознаменував кінець Російської імперії; від революції 1917 до розпаду СРСР в 1991; від розпаду СРСР і до цього часу. З 1922 по 1991 Російська Федерація офіційно іменувалася Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (РСФСР) і входила до складу СРСР.

Загальна характеристика господарства (2001): Р. – індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова і нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова, текстильна та легка промисловість, цементна, хімічна, гірнича, гідроенергетична. У пром-сті провідна роль належить важкій індустрії. В РФ добувають всі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Є три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії. Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру практично не мають залізниць та сучасних автодоріг. Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів. Морський транспорт забезпечує знану частину перевезень. Найважливіші порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка і інш.
Залізниці, велика частина яких розташована в Європейській Росії, перевозять три чверті всіх вантажів. Річковий і автомобільний транспорт перевозять до 15% вантажів. У багатьох районах Півночі і Далекого Сходу єдиним видом транспорту є авіація. Економічна криза кінця 1990-х років фактично ізолювала багато північних регіонів від центра, так як через погано розвинену інфраструктуру держава не спроможна оплачувати транспортування вантажів.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 314 млрд темп зростання ВВП – (-4,6)%. ВВП на душу населення – $2138. Прямі закордонні інвестиції – $ 617 млн. Імпорт – $ 75,5 млрд. (г.ч. Німеччина – 11,0%; Бєларусь – 10,0%; Україна – 6,9%; США – 6,2%; Казахстан – 4,8%). Експорт – $ 97,7 млрд. (г.ч. Україна – 9,1%; Німеччина – 9,0%; Бєларусь – 7,9%; США – 6,8%; Нідерланди – 6,2%). Бл. 70% експорту РФ – бл. 50 млрд. дол. – пов’язано з вивозом сировини. За даними Російських джерел у 2002 р. прямі іноземні інвестиції в Росії склали біля 4 млрд дол. [Континент Сибір: Регіональна ділова газета].
У структурі економіки Росії переважає важка промисловість, особливо металургія, хімія, машинобудування та енергетика. Добре розвинута лісова промисловість: лісові ресурси Росії - найбільші у світі. Росія має також найбільші у світі розвідані запаси природного газу і другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру і на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться в Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку і транспортування сировини на місця переробки та споживання.
Росія поділяється на 11 великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-В'ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний.
Видобуток нафти і газу зосереджений у Західному Сибіру, гідроелектростанції, кольорова металургія і лісова промисловість - у Східному Сибіру. На Далекому Сході видобувають золото, алмази, він славиться рибою і морепродуктами. У Північному районі основними галузями є добування вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю та інших металів, а також заготівля лісу і вилов риби. У Північно-Західному, Центральному, Волго-В'ятському, Уральському і Поволзькому районах розвинуті машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, енергетика і сфера послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинуте сільське господарство і харчову промисловість.
Краху комунізму в кінці 1980-х років передував економічний застій, який почався за десятиріччя до цього. За роки перебудови стара система повністю руйнувалася. Перевага великомасштабних виробництв в поєднанні з системою централізованого планування привела до переважання в російській економіці великих промислових комбінатів. Нерідко один завод є єдиним виробником того або іншого виду продукції. Руйнування радянської системи централізованого планування привело до порушення зв'язків між підприємствами, а переважання практично монопольного виробництва по багатьох ключових видах продукції привело до занепаду промислового виробництва. У 1992 російський уряд приступив до радикальних економічних реформ, які базувалися на приватизації малих, а згодом середніх і великих підприємств. Всі попередні спроби половинчастого реформування при М.Горбачові не тільки нічого не дали, але і загнали економіку в тупик. У 1996 російський уряд уперше з царських часів став продавати цінні папери на міжнародних ринках. У 1997 російський біржовий ринок був найбільш привабливим в світі. Незважаючи на очевидну слабість російської виробничої сфери, міжнародних інвесторів приваблює російський ринок.
Незважаючи на величезні розміри території, велику кількість природних ресурсів, розвинену промислову базу і високий рівень освіченості населення, частка російської економіки в світі незначна. У 1999 валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії оцінювався в 240 млрд. дол. Аналогічний ВВП мають Швеція (250 млрд. дол), Тайвань (260 млрд. дол.) і Аргентина (225 млрд. дол.). З обліком на порядок більшої чисельності населення, ВВП на душу населення Росії виявляється значно нижчим, ніж в цих країнах: в Росії - 2500 дол., в Швеції - 28 300, на Тайвані - 12 000, в Аргентині - 6200 дол. Восени 1999 зовнішній борг Росії (включаючи борг СРСР) досяг 160 млрд дол., і за цим показником вона вийшла на перше місце в світі.
Російське сільське господарство, яке виробляє більше ніж одну п'яту валового національного продукту країни, спеціалізується по регіонах. Три п'ятих орних земель засіваються пшеницею, ячменем, вівсом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (особливо соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у середній смузі та на північному заході) і баштанні культури (на півдні).
Виробка електроенергії – 957 млрд кВт•год (1993). На тер. РФ функціонують об'єднані енергетичні системи Центру, Північного-Заходу, Поволжя, Півн. Кавказу, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Діють ТЕС, ГЕС, АЕС. Росія володіє найбільшими в світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно в Сибірі. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де відчувається нестача енергії.

Природа: Б.ч. європейської частини РФ розташована в межах Сх.-Європейської рівнини. На півдні – північні схили Кавказу, на півн.-заході – гори Хібіни. На схід від Уралу – Зах.-Сибірська рівнина, обрамована на півдні горами Півд. Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля та ін.). Між Єнісеєм та Леною розташоване Середньо-Сибірське плоскогір’я, між Леною та Тихим о. – хребти та нагір’я Півн.-Сх. Азії. Найбільші ріки: Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур. Найбільші озера: Каспійське (море), Байкал, Ладозьке, Онезьке. На тер. РФ з півночі на південь розташовуються кліматичні зони: арктична пустеля, тундра, лісотундра, лісова та лісостепова зони, степова, зона напівпустель (поблизу Каспію). Клімат країни змінюється від морського (на крайньому півн.-заході) до різко континентального (у Сибірі) і мусонного (на Далекому Сході). У багатьох р-нах Сибіру та Далекого Сходу багаторічна мерзлота.
Рельєф. Велика частина території Росії зайнята рівнинами. Російська (Східно-Європейська) рівнина, що на захід від Уральських гір, має середні висоти поверхні бл. 100 м над р.м. Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом заледеніння і подальшої річкової ерозії. Карелія і Кольський п-ів належить до Балтійського щита. Тут переважають хвилясті рівнини з одним масивом низьких гір (Хібіни) і безліччю озер. Розташовані південніше Ладозьке і Онезьке озера знаходяться в низовинній смузі, що продовжується на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії досягають висот понад 300 м. Валдайська і Смоленсько-Московська височини маркірують кордон останнього плейстоценового заледеніння. Південніше знаходяться Середньоруська і Приволзька височини, відмінні хвилястим рельєфом і розвиненою мережею ярів. Широкі долини рік - Волги, Дону і їх приток обрамовані крутими правими схилами, тоді як ліві береги низовинні. На півдні Російська рівнина переходить в Причорноморську і Прикаспійську низовини. Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою до 5642 м. Гори Кавказу досить молоді і динамічні, оскільки знаходяться в зоні зіткнення Євроазіатської літосферної плити з Аравійською. Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижче за рівень Світового океану. Вона тягнеться від північного побережжя Каспійського моря до Волгограда. У її межах Волга тече по древньому дну Каспійського моря аж до Астрахані і утворює дельту з численними рукавами. На сході Російська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що протяглися з півночі на південь більш ніж на 2 тис. км. Їх північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану - Вайгач і Нова Земля, частково покриті льодовиками. По горах Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Це древні, сильно зруйновані гори. Середні висоти Уралу не перевищують 600 м. Вища точка - гора Народна на півночі (1895 м). Західні схили Уральських гір пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західно-Сибірської рівнини. Урал багатий корисними копалинами.
Західно-Сибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної кулі, відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над р.м. Дренується ріками басейну Обі і тягнеться між Уральськими горами і р. Єнісей. У її серединній частині знаходяться сильно заболочена Середньобська низовина і Васюганська рівнина, де відкриті і експлуатуються величезні запаси нафти і газу. На південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (г. Білуха).
Велику частину Східного Сибіру займає Середньо-Сибірське плоскогір'я. Його поверхня глибоко розчленована, а висоти коливаються від 500 до 1700 м над р.м. Найбільш висока частина плоскогір'я - гори Путорана (район Норильська) висотою 1500-1600 м, з багатими родовищами кольорових металів. На крайній півночі Східного Сибіру розташована Сибірська низовина і гори Бірранга (п-ів Таймир) висотою до 1100 м. На крайньому півдні Середньо-Сибірське плоскогір'я переходить в Східні Саяни висотою до 3491 м (г. Мунку-Сардик). За оз.Байкал і р.Лена плоскогір'я переходить в хребти, досягаючи висоти 4750 м на Камчатці (Ключевська сопка). Тут виділяються Яблоновий хребет висотою до 1680 м над р.м., Станове, Алданське, Колимське і Корякське нагір'я, Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до 3147 м (г. Побєда). На Тихоокеанське побережжя виходить Серединний хребет з 28 діючими вулканами на п-ові Камчатка, хребти Джугджур і Сіхоте-Алінь висотою до 1906 м (г. Топко).
Моря. Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії в Атлантичний океан. Порти Балтійського моря мають більш важливе значення, але проходи до портів Фінської затоки блоковані льодом протягом декількох зимових місяців. Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік. Навігація по Північному морському шляху від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) відсутня щорічно по 9 місяців, а літом вона підтримується тільки за допомогою криголамів і повітряної розвідки. Порти Росії не мають виходу у відкритий океан. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, сполученому з Північним морем протоками Ересунн і Каттегат; чорноморські судна повинні пройти через протоки Босфор і Дарданелли в Туреччини; Владивосток і Находка відділені від океану Японськими о-вами, а вихід з Мурманська в Атлантичний океан здійснюється вздовж берегів Скандинавії.
Озера. Каспійське море на півдні Росії - найбільше озеро в світі. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік рік, які в нього впадають, в основному Волги, Уралу, Кури і Тереку, був менше випаровування з його поверхні. З 1960-х років ця тенденція посилилася через створення на Волзі водосховищ і зрошувальні системи. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав підвищуватися, однак причини цієї зміни поки не ясні. Байкал в Сибірі – найбільш глибоке в світі озеро (максимальна глибина 1620 м). Тут зосереджено бл. 20% всіх запасів прісної води на поверхні Землі (23 тис. куб. км). У озеро впадає понад 300 великих і малих рік, а витікає з нього тільки одна ріка - Ангара. Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн. років тому. Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з озер Європи. Найбільше число озер і водосховищ зосереджене в північно-західній Росії і Західному Сибірі.

Геологічна будова. У межах Росії розрізнюють платформи і складчасті області. Європейська частина Росії розташована на Східно-Європейській платформі. У основі платформи залягають магматичні і метаморфічні породи докембрію. Територія між Уральськими горами і р.Єнісей зайнята молодою Західно-Сибірською платформою. На схід від р.Єнісей знаходиться древня Сибірська платформа, що тягнеться до р.Лени і що відповідає в основному Середньо-Сибірському плоскогір'ю. У крайових частинах платформ є поклади нафти, природного газу, вугілля. До складчастих областей Росії належать Балтійський щит, Урал, Алтай, Урало-Монгольський епіпалеозойський складчастий пояс, півн.-зах. частина Тихоокеанського складчастого пояса і невеликий відрізок зовн. зони Середземноморського складчастого пояса. Найвищі гори – Кавказ – приурочені до більш молодих складчастих областей. У складчастих областях знаходяться основні запаси металевих руд.
Фундамент Сх.-Європейської платформи представлений метаморфічними г.п. ниж. і верх. архею і місцями ниж. протерозою, прорваними ґранітоїдними інтрузивами. Чохол утворений відкладами рифею, венду і фанерозою. Осн. структури платформи: Балтійський щит (сх. частина) і Російська плита, в межах якої виділяють Воронезьку і Волго-Уральську антеклізи, Московську і Мезенську синеклізи. Фундамент платформи розтинається рифейськими авлакогенами – Пачелмським, Сєрноводсько-Абдулінським, Казансько-Сергіївським, Кіровським, Середньоруським, Московським, Кандалакшським, Керецько-Лешуконським і інш. Внутр. будова фундаменту характеризується наявністю великих блоків архейських порід і вузьких поясів, які їх розділяють і складаються з товщ ниж протерозою. На рубежі раннього протерозою і рифею в зах. районах Російської плити відбулося впровадження ґранітів рапаківі. З нижньопротерозойськими товщами пов'язані найбільші родов. зал. руд КМА, а також мідно-нікелевих руд на Кольському п-ові (Печенга). Платформний чохол поділяється на 2 частини: нижню, утворену г.п. рифею і ниж. венду, виконує авлакогени; верхню, складену верх. вендом - кайнозоєм, що утворює синеклізи і антеклізи. Траповий магматизм виявлявся на Російській плиті в рифеї, венді і девоні. Лужні інтрузії сер. палеозою відомі на Кольському п-ові; з ними пов'язані великі поклади апатитових руд. До платформного чохла приурочені також родов. кам. вугілля, горючих сланців, нафти і газу, бокситів.
Сибірська платформа має епіархейський вік. У межах платформи виділяються Алданський щит і Лено-Єнісейська плита, серед гол. структурних елементів якої – Алданська і Анабарська антеклізи, Тунгуська і Вілюйська синеклізи, Ангаро-Ленський перикратонний прогин, Лено-Анабарський, Ангаро-Вілюйський і Єнісей-Хатангський прогини, Оленекське, Турухано-Норільське і Пеледуйське підняття, Нюйська, Березовська, Іркутська, Канська, Лінденська, Усть-Алданська, Чульманська, Токкінська западини. Фундамент платформи розтинається рифейськими авлакогенами – Іркініївським, Урінським, Уджінським, Кютюнгдінським, Котуйканським і Мархінським, а також девонським Патомсько-Вілюйським авлакогеном по осі Вілюйської синеклізи. Фундамент платформи складається перев. архейськими глибокометаморфізованими породами, перекритими нижньопротерозойськими теригенними відкладами удоканської серії (протоплатформний чохол), з якою пов'язано велике родов. міді. Верх. поверх поділяється на ряд комплексів, відмінних один від одного складом порід і структурним планом. В Сибірській платформі виявляє себе ультраосновний лужний, лужний, ґранітоїдний лужний і траповий магматизм в рифеї - ранньому кембрії, сер. палеозої, пізньому палеозої - ранньому мезозої і в пізньому мезозої. Особливе місце в структурі Сибірської платформи займає Тунгуська трапова синекліза. З чохлом Сибірської платформи пов'язані найбільші в РФ поклади кам. вугілля, кам. і калійних солей, нафти і газу; з траповими інтрузіями – мідно-нікелеві родовища Норильська, а з кімберлітовими трубками – алмази.
У будові Ураломонгольського епіпалеозойського складчастого пояса, що розділяє 2 древні платформи, виділяються області рифейської, байкальської, салаїрської, каледонської і герцинської складчатостей. Єнісеє-Саяно-Байкальська область рифейської і байкальської складчастості обрамовує з Сибірську платформу. До неї належать Єнісейський кряж, більша (півн.-східна) частина Сх. Саян, Хамар-Дабан і все Зах. Забайкалля до Нічатського розлому на сході і Гол. Монголо-Охотського розлому на півдні. Тимано-Печорська епібайкальска плита обрамовує Сх.-Європейську платформу з півн.-сходу. У її складі виділяються Тимано-Канінське підняття і Печорська синекліза, яка поділяється Печоро-Кожвінським, Колвінським і Сорокіна валами на Іжма-Печорську, Денисівську і Хорейверську западини. З палеозойськими відкладами плити пов'язані великі родов. нафти і газу. Сх.-Саянська – Кузнецька салаїрська складчаста система складається із зон Кизир-Кізірської, Кузнецького Алатау і Гірської Шорії, розділених докембрійським Хакаським масивом, на який накладені в девоні Мінусінські западини. На півд.-сх. системи знаходиться Тувінський масив рифейської консолідації, з накладеним на нього салаїрським Харальським прогином. Зах.-Саянська – Гірська Алтайська (див. Алтай) каледонська складчаста система складена вулканогенно-осадовими евгеосинклінальними товщами верх. рифею-венду і кембрію. До салаїридів та каледонідів приурочені родов. руд заліза в Гірської Шорії, тальку і азбесту, пластові поклади фосфоритів, родов. руд молібдену і вольфраму. Зайсан-Гобійська герцинська складчаста область займає осьове положення в Урало-Монгольському поясі і складається з Том-Коливанської, Салаїрської, Ануйсько-Чуйської, Рудноалтайської і Зах.-Калбінської систем. Геосинклінальний комплекс г.ч. представлений девонськими і нижньокам’яноугільними утвореннями. Уральська герцинська складчаста система тягнеться в меридіональному напрямі на 2500 км і поділяється на міогеосинклінальну Зах. зону і евгеосинклінальну Сх. зону. Вздовж межі зі Сх.-Європ. платформою розташовується Передуральський крайовий прогин, виконаний пермськими товщами з родов. кам. вугілля на півн. і калійних солей в сер. частині прогину (див. Урал).
Зах.-Сибірська плита має гетерогенний фундамент, складений герцинськими, каледонськими, салаїрськими, байкальськими і добайкальськими комплексами порід (див. Зах-Сибірська плита). Родов. нафти в позитивних структурах чохла пов'язані з пісковиками юри і ниж. крейди, в той час як газові родов. зосереджені у відкладах сеноманського і кампанського ярусів. До палеогенових порід Зауралля приурочені родов. марганцю. На півд.-сх. від Сибірської платформи розташовується Монголо-Охотська складчаста область, відокремлена від більш древніх півн. регіонів великим тектонічним швом – Гол. Монголо-Охотським глибинним розломом. У складі області виділяються 3 сектори: Сх.-Забайкальський, Верхньоамурський і Приохотський. З Монголо-Охотською обл. пов’язані родов. руд поліметалів, олова, вольфраму і молібдену, арсену, стибію і інш.
Південніше знаходиться Буреїнський масив, на якому виділяються Зея-Буреїнська западина і Буреїнський прогин, виконані континентальним відкладами юри, крейди і палеогену. Серед рифейських товщ масиву знаходиться велике залізорудне родовище (джеспіліти).
Середземноморський складчастий пояс заходить на тер. РФ своєю зовн. частиною (Скіфська плита, півн. схил і зах. частина Великого Кавказу). Мегантиклінорій Вел. Кавказу входить до складу РФ своєю півн. частиною. З зоною Передового хребта пов’язані родов. мідно-колчеданових і молібдено-вольфрамових руд, а з Передкавказькими крайовими прогинами – поклади нафти і газу.
Тихоокеанський складчастий пояс на тер. РФ представлений крайньою півн.-зах. частиною, в межах якої розташовані древні дорифейські масиви, області мезозойської і кайнозойської складчастостей і сучасні тектонічно активні зони. На півн.-сх. знаходиться Верхояно-Чукотська складчаста область з Охотським, Омолонським, Чукотським і Колимським древніми серединними масивами. У межах цієї області виділяються Верхояно-Колимська система, що виникла в осн. на архейській континентальній корі, і Новосибірсько-Чукотська. Ці системи розділяються Святоносько-Олойським крейдовим вулканічним поясом. У Верхояно-Чукотській обл. відомі родов. золота, пов'язані з юрськими і нижньокрейдовими ґранітними інтрузіями, а також олова, вольфраму і ртуті. Великі поклади кам. вугілля укладені в моласах Передверхоянського прогину і Зирянської западини.
Сіхоте-Алінська складчаста система обмежена Буреїнським та Ханкайським масивами і складається з дек. субмеридіональних зон, західні з яких накладені на докембрійську континентальну основу, а східні – на океанічну кору доверхньопермського віку. Мілководні кембрійські вапняки відомі в зах. зоні, по сх. околиці якої в девоні заклався вулканіч. пояс. Карбон і перм представлені вапняками і вулканітами. Сх. зони складені потужними товщами теригенно-туфогенно-кременистих геосинклінальних відкладів тріасу і юри. Серед найбільш важливих відомі родов. руд олова, золота, свинцю і цинку, ртуті.
Коряцька складчаста область поділяється на Тайгоносько-Західно-Коряцьку, Центральну і Східну складчасті системи дуже складної лускато-насувної і покривної будови. Розріз в зах. зонах представлений товщею геосинклінальних кременисто-вулканогенних і карбонатно-теригенних (ордовик – аптський ярус крейди) г.п., незгідно перекритих моласовим комплексом морських і континентальних альб-туронських відкладів. Всі палеозойські і мезозойські прогини закладалися на корі океаніч. типу, представленій офіолітами.
Зах.-Камчатська складчаста ларамійська система є теригенним геосинклінальним комплексом верхньої крейди, що наклався на ґраніто-ґнейсовий і сланцево-базитовий фундамент, а після складчастості виявився перекритим палеоген-неогеновими породами. У Центр. і Сх.-Камчатсько-Олюторській системах комплекс верхньої крейди нарощується вулканогенно-осадовою товщею палеогену. У пізньому пліоцені – ранньому плейстоцені в Центр. зоні сформувалися великі щитові базальтові вулкани. Сх. зона характеризується накладеним сучасним вулканізмом (28 діючих вулканів), приуроченим до молодих ґрабеноподібних структур.
Курильська острівна дуга, що складається з Великої і Малої гряд, нараховує 39 діючих вулканів і складена крейдовими та четвертинними вулканогенно-осадовими і вулканогенними утвореннями. Дуга роздроблена системою молодих поперечних ґрабенів, а перед її фронтом, як і перед Сх. Камчаткою, розташовується глибоководний жолоб.
Сахалінська кайнозойська складчаста область поділяється на Східну і Західну зони, розділені Центральносахалінським ґрабеном. З Північно-Сахалінською западиною пов'язані родов. нафти і газу, а до г.п. сер. міоцену на острові приурочені поклади кам. вугілля.

Підземні води. На тер. РФ підземні води характеризуються різноманітністю умов поширення, формування ресурсів і хім. складу в гідрогеол. структурах різн. порядку і будови (артезіанські басейни, гідрогеол. складчасті області і масиви). Системи артезіанських басейнів різного віку виділяються в межах осадового чохла Сх.-Європейської платформи (Московський, Волго-Камський, Північно-Двінський, Печорський, Сурсько-Хоперський і інш. артезіанські басейни), Зах.-Сибірської плити (Західно-Сибірський артез. бас.), Сибірської платформи (Ангаро-Ленський, Тунгуський, Якутський, Хатанзький і інш. артез. бас.), Скіфської і Туранської плит (Азово-Кубанський і Терсько-Кумський артез. басейни). Окр. артезіанські басейни та їх групи приурочені до міжгірських западин, областей палеозойської і байкальської складчастості (Кузнецький, Тувінський, Нижньо- і Верхньозейський артезіанські басейни, Мінусінська група), мезозойської складчастості (Яно-Колимський, Пенжино-Анадирська група і інш.) та кайнозойської складчастості (басейни Сахаліну, Камчатки, Курильських о-вів). Артезіанські басейни містять горизонти і комплекси водоносних і слабководоносних теригенних і карбонатних порід сумарною потужністю до 15-17 км (Прикаспійський артез. бас.), розділені глинистими, рідше галогенними водотривкими або відносно водотривкими товщами.
Гідрогеологічні складчасті області і масиви охоплюють складчасті споруди Балтійського щита, Уралу, Тиману, Нової Землі, Таймиру, Анабарської антеклізи, Алданського щита і Єнісейського масиву, Саяно-Алтайської обл., Забайкалля, Сіхоте-Аліня, Верхояно-Колимської, Коряцької, Камчатської, Сахалінської і Курильської областей. У їх межах докембрійські і фанерозойські осадові, метаморфічні і вивержені породи містять тріщинно-жильні, пластово-тріщинні або пластові напірні, напірно-безнапірні і безнапірні підземні води, приурочені г.ч. до зон ендогенної і екзогенної тріщинуватості та пухких покривних відкладів. Глибина залягання переривистої в розрізі водоносної зони ендогенної тріщинуватості в глибокометаморфізованих породах древніх масивів може перевищувати 6-7 км. У кріолітозоні, що займає понад 60% тер. країни, поширення і формування підземних вод визначається товщею багаторічномерзлих порід потужністю до 500 м (Хатанзький артезіанський бас.). Суцільна товща цих г.п. є регіональним водоупором і обмежує поширення прісних надмерзлотних і міжмерзлотних підземних вод ділянками таликів під великими ріками і озерами. Підмерзлотні води в артезіанських басейнах Сх.-Сибірської області є кріопегами-розсолами (до 300 г/л, з т-рою до - 5-8 оС), азотно-метановим і сірководневим складом газів.
У напрямі від тундри на південь до аридної зони глибина залягання підземних вод зростає від 0,5-1 м (поблизу Карського м.) до 20-30 м (Оренбурзька обл.), при цьому склад їх перетворюється з НСО3- в SО42- - Сl-, а мінералізація зростає від 0,03-0,1 до 3-5 г/л. У платформних артез. басейнах верхня зона активного (вільного) водообміну розташовується вище регіонального базису ерозії і має потужність від 50-100 м (центр. частина Московського артез. бас.) до 400-500 м (півд.-сх. частина Зах.-Сибірського бас.). У її межах розвинені ґрунтові, напірно-безнапірні і напірні, переважно прісні води, складу НСО3- - Са2+ і Ca2+ - Мg2+ рідше Na+.
У межах соляних куполів Зах. Прикаспію – Ельтон, Баскунчак за рахунок розчинення галіту мінералізація підземних вод зони активного водообміну підвищується до 70-100 г/л при хлоридному натрієвому складі. Зона утрудненого (уповільненого) водообміну звичайно розташовується між регіональним базисом ерозії і першим зверху регіональним водоупором, її потужність 100-150 м (Московський артез. бас.). В цій зоні поширені води різноманітного сольового і газового складу з мінералізацією від 3-5 до 20-30 г/л, серед яких зустрічаються мінеральні лікувальні води. Зона дуже утрудненого водообміну залягає глибше регіонального водоупору і охоплює породи осадового чохла та кристалічного фундаменту, її потужність в Передуральському крайовому прогині і Прикаспійській западині досягає 10-12 км. У цій зоні знаходяться г.ч. напірні, переважно азотно-метанові розсоли, складу Сl--Na+-Ca2+, Сl--Ca2+-Na+, Сl--Ca2+-Mg2+. Мінералізація в між- і підсольових відкладах Ангаро-Ленського, Тунгуського, Якутського і інш. басейнів досягає 500-600 г/л. Зі зростанням мінералізації, твердості, глибини залягання і т-ри в хлоридних розсолах зростає вміст брому, стронцію, калію, рідкісних лужних елементів. До зони дуже утрудненого водообміну приурочені пром. йодобромні, бромні, йодні і рідкіснометалічні підземні води, які утворюють великі провінції, напр. Зах.-Сибірську провінцію йодних вод, Волго-Камську провінцію бромних і йодобромних вод. і інш.
Вуглекислі мінеральні води різноманітного хім. складу (НСО3-, HCO3--SO42-, Сl--НС03-) формуються в областях активного вияву термометаморфічних процесів в межах Примор'я, Забайкалля, Півн. Кавказу і інш. регіонів (родов. Ластівка, Дарасунське, Кисловодський нарзан, Жєлєзноводськ). Вони нерідко містять бор, арсен, флуор і інш. мікроелементи.
Радонові мінеральні води різноманітного складу (родов. Бєлокуріха, Молоковка, Ліповка) пов'язані з ґранітоїдами і активізованими в четвертинний час тектонічними порушеннями. У областях сучасного вулканізму (Камчатка і Курили) розвинені вуглекисло-азотні і азотні, кременисті (НСО3--Сl-) холодні і термальні (Сl-) води, кислі і ультракислі (з рН<3, склад SO42- і Сl--SO42-) термальні і холодні залізисті, алюмінієві, амонійні і водневі води із загальною мінералізацією до 3-5 г/л. Сірководневі води поширені в зоні утрудненого водообміну в артез. басейнах, що містять сульфатні г.п. і нафт. вуглеводні (Передуралля, Зах. Якутія і інш.).
У РФ виявлено 286 родов. різн. мінеральних вод. Відомі курорти: Марціальні Води (Карелія), Єсентуки, Кисловодськ, П’ятигорськ, Жєлєзноводськ (Півн. Кавказ), Дарасун, Кульдур (Забайкалля), Паратунка, Паужетка (Камчатка) і інш.
Осн. ресурси прісних підземних вод містяться в теригенних і карбонатних відкладах верх. зони платформних артезіанських басейнів, в алювіальних відкладах річкових долин, алювіально-пролювіальних відкладах передгірських конусів винесення. Розвідані запаси прісних підземних вод 550 м3/с. Бл. 70% міст РФ використовують для водопостачання підземні води, менше 10% тільки поверхневі, інші мають комбіноване водопостачання (Москва, Новосибірськ, С.-Петербурґ).
Станом на 2000 р. ресурси підземних вод РФ питної якості оцінюються в 300 км{3} в рік. Експлуатаційні запаси підземних вод в РФ затверджені більш ніж по 3500 родовищах і окремих ділянках. Велика частина (бл. 60%) підземних вод представлена родовищами із запасами до 10 тис. м{3}/добу. На частку великих родовищ із запасом понад 100 тис. м{3}/добу припадає 150 родовищ. З 3060 родовищ із запасами, підготовленими до промислового освоєння, експлуатується лише 1750 (87%). Бл. 40% родовищ належить до категорії практично не захищених. Загальний відбір підземних вод в Росії в 1999 р. становив 36,1 млн. м{3}/добу, з яких бл. 5 млн. м{3}/добу припадає на шахтний і кар'єрний водовідлив та дренаж. Частка підземних вод в загальному балансі питного водопостачання становить 46% [Мелиорация и водное х-во (Москва). - 2000. - № 3. - С. 30-31].

Екологія. Всі доступні дані свідчать про те, що екологічна обстановка в Росії в кінці ХХ ст. – одна з найбільш неблагополучних на земній кулі. У період гласності щонайменше 200 міст Росії були визнані екологічно небезпечними для здоров'я населення внаслідок забруднення повітря і вод. За програмою «брудні міста» бл. 30 міст були відібрані для очищення від забруднюючих відходів виробництва, але ефект виявився мінімальним. Щорічно в районі Норильська, де зосереджені найбагатші родовища поліметалічних руд, у навколишнє середовище викидається 2 млн т діоксиду сірки, майже 2 млн т оксиду міді, 19 млн т закису азоту, майже 44 тис. т свинцю і безліч інших небезпечних для здоров'я людини речовин. Тривалість життя в цьому районі найнижча в Росії. У одній з місцевих лікарень, за даними за шестирічний період, 90% пацієнтів страждали різними захворюваннями легень. Завод по переробці нікелевих руд в місті Нікель на Кольському п-ові настільки сильно забруднює навколишнє середовище, що сусідня Норвегія запропонувала виділити кошти на заміну застарілого обладнання. У радянський час було засекречено до 50 ядерних підприємств, і тільки в 1994 з'ясувалося, що багато які місцевості заражені радіоактивними відходами. Вибухи відходів виробництва атомної зброї в Челябінської області (1957) і атомного реактора Чорнобильської АЕС поблизу Києва (1986) привели до радіоактивного зараження великих територій. Нерідкі випадки аварій на нафто- і газопроводах. Широко поширене забруднення вод стоками промислових і сільськогосподарських підприємств. У 1990-х роках в Росії неодноразово відмічалися спалахи холери через погане очищення води.

Сейсмічність. На території Північної Євразії все геодинамічні і сейсмічні процеси тісно пов'язані з взаємодією восьми великих літосферних плит – Євразійської, Африканської, Аравійської, Індостанської, Китайської, Тихоокеанічної, Охотоморської і Північноамериканської. Вогнища землетрусів найчастіше пов'язані з рухливими зонами розломів, які обмежують платформи, плити та окремі блоки земної кори. Б.ч. території Росії зайнята древніми платформами – Сх.-Європейською та Сибірською. В їх межах вогнища сильних землетрусів відсутні. Невеликі локальні землетруси (до 6 балів) виникають на Воронезькому щиті, на півн.-сході Російської плити, в Передураллі. Зах-Сибірська плита практично асейсмічна (іноді бувають коливання земної поверхні до 3-6 балів, напр. в Тюмені, 1904 р. – М = 5,8). Високою сейсмічною активністю виділяється регіон Кавказу. На Таманському п-ові та на Півн. Кавказі у ХХ ст. найбільш сильним були землетруси: Кубанський, 1926 р. – М = 5,4 та Анапський, 1966 р. – М = 5,8. Урало-Сибірська та Амуро-Охотська зони Урало-Охотського геосинклінального поясу сейсмічно мало- і середньоактивні. Слабкі землетруси відбуваються на Середньому Уралі (1914, Єкатеринбург). На східній околиці Урало-Охотського поясу, в Забайкаллі та Амуро-Охотській системі відбуваються землетруси М = 5,5-6. Активними є тектонічні прроцеси на о. Сахалін та в зоні шельфу. В межах серединно-океанічних рифтових зон Арктичного басейну, які тягнуться до устя р. Лена, виділена зона можливих вогнищ землетрусів з М = 6-7. Для Байкальської системи рифтів характерна висока сейсмічність. Високосейсмічні Верхньочукотська складчаста область та Момський рифт, де виділені зони вогнищ землетрусів з магнітудою від 6,1 до 7. Сейсмічна діяльність біля тихоокеанського побережжя Камчатки, Курильських островів та північно-східної Японії досягає найвищого на Землі рівня. У районі Камчатської затоки і Командорських островів розташована область стику Курило-Камчатської і Алеутської острівних дуг, яка належить до найбільших тектонічних вузлів світу. Сюди ж підходить і великий підводний хребет Імператорських гір. У цьому ж районі знаходиться найбільш різкий перетин глибоководних жолобів в світі, а також один з могутніх магматичних центрів світу – Ключевська група вулканів. Поблизу східних берегів Камчатки і Курил розташовані зони можливих землетрусів з М>8. Тут в областях контакту літосфери континенту та океану відбуваються активні тектонічні процеси. Вогнища землетрусів М>8 локалізовані на глибині 10-80 км у вузькій смузі між океанічним жолобом та шельфом. Фокальна зона занурюється на захід на глибину до 600 км (Охотське м), утворюючи осередкову зону Заварицького-Беньоффа. На Курилах за останні 100 років відбулося 8 землетрусів з М>8. В цьому ж сейсмічному поясі знаходиться і Камчатка (у 1952 тут зафіксовано землетрус з М = 8,5).

Корисні копалини. В РФ відкрито понад 20 тис. родовищ к.к. У надрах РФ виявлені і розвідані численні родов. нафти, природного газу, кам'яного вугілля, руд чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів, рідкісноземельних елементів, гірничохімічної нерудної техн. сировини, дорогоцінних і виробних каменів та мінеральних буд. матеріалів. Однак реальна кількісна оцінка запасів к.к. Росії утруднена, так як різні джерела наводять різні дані, які в окремих випадках різняться в рази. В табл. 1 подані запаси основних к.к. Росії за версією ГНПП «Аэрология».