МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
КРАЇН СВІТУ:
УКРАЇНА ч. 1

УКРАЇНА (Ukraine), Українська Республіка – держава в Східній Європі. На півдні омивається водами Чорного і Азовського морів; на сході і північному сході межує з Російською Федерацією, на півночі – з Білорусією, на заході – з Польщею, Словаччиною і Угорщиною, на південному заході – з Румунією і Молдавією. Пл. 603,7 тис. км2. Нас. 48,5 млн чол. (грудень 2001). Столиця – Київ. Державна мова – українська. Грошова одиниця – гривня. Україна – член ООН з 1945, СНД.
Історичні попередники України: Київська Русь (східно-слов'янська держава, що існувала з 9 по 13 ст.), Галицько-Волинське Князівство (Королівство) (13-14 ст.), козацькі держави 16-18 ст., Українська Народна Республіка (1917-1920), Українська Радянська Соціалістична Республіка (1917-1991). 24 серпня 1991 Україна вийшла зі складу СРСР і проголосила незалежність.

Загальна характеристика господарства. У. – розвинена індустріально-аграрна країна зі складним комплексом галузей важкої, харчової, легкої пром-сті і багатогалузевим с.г. Осн. галузі пром-сті: машинобудування, хімічна, нафтохімічна, гірничодобувна, металургія, а також літакобудування та космічна галузь. У. – транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту. – залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний. Гол. морські порти: Одеса, Іллічівськ, Херсон, Ізмаїл, Маріуполь, Керч. Осн. водна артерія – Дніпро, судноплавні також Десна, Прип’ять, Дністер, Дунай. Летовища – в усіх обласних центрах, в багатьох з них і столиці Києві – міжнародні. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні українські авіалінії», «Кийавіа», «Аеросвіт» і інш.).
Макроекономічна інформація по Україні за різними джерелами має певні відмінності, що, імовірно, пов'язано з різними методиками оцінки показників та перехідним процесом в самій країні.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП – $ 42 млрд Темп зростання ВВП – (-1,7%). ВВП на душу населення – $ 837. Прямі закордонні інвестиції – $ 336 млн Імпорт (нафта, природний газ, автомобілі, текстиль, одяг, ліс і папір) – $ 36 млрд (г.ч. Росія – 48%; країни ЄС – 22%). Експорт (метали, машини і сільгосппродукти) – $ 34 млрд (г.ч. Росія – 23%; країни ЄС – 16%).
За даними [Звіту Програми Розвитку ООН (2003)]: номінальний ВВП України (1990…1995 – млрд крб., 1996…2001 – млн грн): 1990 – 167; 1995 – 5 451 642; 1996 – 81 519; 1997 – 93 365; 1998 – 102 593; 1999 – 130 442; 2000 – 170 070; 2001 – 201 927. Темп зростання ВВП (%): 1995 – (-12,2); 1996 – (-10,0); 1997 – (-3,0); 1998 – (-1,9); 1999 – (-0,2); 2000 – (5,9); 2001 – (9,1). ВВП на душу населення у 2001 р. $ 760. Прямі закордонні інвестиції – $ 4,4 млрд (2001). Імпорт – (-54,4 % ВВП). Експорт – 56,1 (% ВВП). Структура виробництва у 2001 (% додаткової вартості): промисловість – 35,0; сільське господарство – 16,6. Рівень інфляції – 6,1 % (2001).
За даними [Mining Annual Review 2002] ВВП в Україні за 2001 р. виріс на 9%, що корелює з даними ООН.

Розквіт Київської України-Руси у 9-11 ст. обумовлений г.ч. її вигідним географічним положення на перехресті торгових шляхів і зв'язками з країнами Зах. Європи, Півночі і Півдня. У 12 ст., після перекриття кочовиками торгового шляху по Дніпру «з варяг в греки», стався розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажена міжусобицями, нападами половців, монголо-татар, поляків і литовців, вони стали околичними землями інших, більш могутніх держав. Зруйнована економіка була відновлена лише у 15-16 ст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім польсько-литовської Речі Посполитої. Після інтеґрації з Російською імперією у 17-18 ст. Україна стала головною житницею Росії. У кінці 19 ст. Донецький басейн (Донбас) перетворився в головний гірничодобувний і металургійний центр України, а Одеса стала її головним морським портом. При радянській владі Україна зберегла статус розвиненого аграрного і гірничодобувного регіону. Крім того, розвинулася обробна промисловість, транспорт і сфера послуг. Незважаючи на значне руйнування під час Другої світової війни, Україна залишилася однією з найбільш розвинених республік СРСР.
Згідно із західними оцінками, національний прибуток України на душу населення в 1970-х роках був вищим, ніж в Італії. У кінці 1970-х років зростання припинилося, в 1980-х роках почався спад, а після 1990 вибухнула економічна криза. Зниження національного прибутку становило 11-15% на рік в 1991-1994; у 1995 валовий національний продукт становив 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993-1994 економіки країни, до 1997 інфляцію вдалося припинити, але середньомісячний прибуток громадян становив 90 дол. У 1997 чисельність трудових ресурсів становила 22,6 млн чол. У галузевій структурі зайнятості переважає сфера послуг - 49%. У промисловості і будівництві зайнято 30%, в сільському, лісовому і рибному господарстві - 21%. Загальне число безробітних в 1998-1999 досягло 2 млн чол. У пошуках роботи до 7 млн чол. покинули країну (т.зв. “четверта хвиля” трудової еміграції).
У період існування СРСР економіка України була підлегла диктату Держплану СРСР, який спільно з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтеґральної частини радянської економіки. Українські підприємства були підлеглі союзним міністерствам у Москві або республіканським міністерствам у Києві. Після 1991 підприємства, незважаючи на приналежність, що збереглася формально до державної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 біля 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 було приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99% магазинів роздрібної торгівлі, підприємств торгівлі і сфери послуг.
В Україні виділяють три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Центрально-Західний і Південний. У першому зосереджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної і важкої промисловості. У другому - обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індустрія відпочинку. Повсюдно сприятливі умови для сільського господарства. Західні і центральні області України спеціалізуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), в південній Україні переважає зернове господарство і садівництво, біля великих міст розвинене овочівництво.
Великі металургійні заводи споруджені в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні заводи є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичанську. На Донбасі і в Придніпров'ї розвинена хімічна промисловість, яка продукує соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати. Україна виробляє також обладнання для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транспорту (локомотиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екскаватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (вантажні машини, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (пасажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільського господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виготовляється широкий спектр побутової, а також комп'ютерної техніки. Космічні технології і озброєння - важливий напрям розвитку машинобудування України. Військово-промисловий комплекс на початку 1990-х років давав біля 1/4 обсягу промислового виробництва України. Промисловість будівельних матеріалів виробляє цемент (5 млн т в 1997), залізобетонні конструкції, ізоляційні, облицювальні і стінові матеріали, асбесто-цементні вироби і шифер, силікатне скло, кераміку і фаянс. За період з 1918-1980 біля 62% всіх капіталовкладень було направлено в будівництво.
Землеробство і скотарство – традиційний вид занять населення країни з часів Трипілля (4-2 тис. р. до н.е.). Сприятливі кліматичні умови і ґрунти України забезпечують відносно високу врожайність. У 1985 УРСР дала 46% всієї пшениці, 56% кукурудзи, 60% цукрових буряків, 50% соняшника в СРСР. Виробництво яловичини становило 24% від загальносоюзного. У подальші роки сільськогосподарське виробництво України стало знижуватися: в 1991 (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряка, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції і зростанням конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників. У 1976 улов риби в Україні становив 1,1 млн т (12% від загальносоюзного), в 1991 - 816 тис. т. 1890-х роках 18% території України було покрито лісами. Знищення лісів протягом двох світових воєн, хижацька експлуатація в царський час і при Габсбургах, але особливо при радянському режимі, привели до скорочення площі лісів до 13% на початку 1990-х років. У 1991 (1997) було вироблено 8 (5) млн кубометрів лісоматеріалів, 353 (88) тис. т паперу, 463 тис. т картону.
Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених Українською державою після 1991. Перешкоди на шляху приватизації землі вельми значні: сільське населення (в основному жінки), що постаріло, недостача капіталу у селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 на Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств.
Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих ТЕС, (Вуглегірська, Криворізька, Бурштинська, Змієвська, Курахівська і інш.). На Дніпрі побудований каскад ГЕС (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська і інш.). Понад 30 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська і інш.). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58% потреб України, інша їх імпортується (г.ч. з Росії і Туркменістану).
У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива: 135,8 млрд кВт•год. Вугілля та продукти його переробки – 64,2 млн т; природний газ – 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат – 16,9 млн т.

Природа. Б.ч. території належить до південно-західної околиці Сх.-Європейської рівнини. Тут розташовані низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі височини до 300-500 м (Подільська, Придніпровська, Донецький кряж і інш.). На півдні – Кримські гори (вис. до 1545 м, г. Роман-Кош), на заході – Українські Карпати (вис. до 2061 м, г. Говерла). Більшість рік (рис. 1) належить басейну Чорного і Азовського морів. Гол. ріки – Дніпро, Сіверський Донець, Півд. Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. м2. Найбільше прісне озеро – Кундук (Сасик) – 204, 8 км2 (між дельтами Дунаю і Дністра). Найбільше солоне оз. – Сасик-Сиваш – 71 км2 (Зах. Крим). Найбільший лиман – Дністровський – 360 км2. На тер. У. є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища – на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Клімат помірний, перев. континентальний, на півд. березі Криму – субтропічний.

Геологічна будова. Тер. У. розташована у південно-західній частині Сх.-Європейської платформи і оточуючих її гірських споруд Карпат і Криму, які є частиною Альпійської складчастої геосинклінальної області. У її будові беруть участь породи докембрійського, палеозойського, мезозойського та кайнозойського віку (рис. 2), що утворюють три структурних поверхи: докембрійський, палеозойський та мезо-кайнозойський. У платформній частині виділяють найбільш важливі структури: Український кристалічний щит, Волино-Подільську плиту, Донецьку складчасту споруду, Дніпровсько-Донецьку і Причорноморську западини, шельф Чорного та Азовського морів, Скіфську плиту та ін. (рис. 3).
Український щит, що займає центр. частину У., складений сильно дислокованими метаморфічними, інтрузивними і метасоматичними утвореннями архею і ниж. протерозою. З цією унікальною, в металогенічному відношенні, структурою (Українським щитом), точніше його кристалічною основою, пов'язана більшість родовищ металічних корисних копалин і, в першу чергу, найбільший Криворізький залізорудний басейн, комплексні корінні родовища ільменіт-апатитових руд, родовища інших кольорових, благородних і рідкісних металів (урану, алюмінію, міді, молібдену, нікелю, берилію, літію, ґерманію, ніобію, танталу, металів рідкісноземельної групи, скандію, золота, платиноїдів), а також алмазів, п'єзооптичної сировини, флюориту, графіту, талькомагнезиту, нефелінових руд, великої кількості родовищ облицювальних і декоративних каменів і ін. У платформному чохлі, що перекриває кристалічний фундамент, розміщені великі поклади марганцевих руд Нікопольського басейну, комплексні ільменіт-рутил-цирконієвих руд Середнього Придніпров'я, а також екзогенні родовища урану, унікальні за якістю і запасам родовища каолінів, бентонітових, вогнетривких і тугоплавких глин, бурого вугілля та ін. корисних копалин.
Волино-Подільська плита знаходиться на захід від Українського щита і являє собою область поступового занурення докембрійської кристалічної основи на глиб. до 3 км. З осадовими породами палеозою, мезозою, кайнозою тут пов'язані родов. кам. вугілля, сірки, ґіпсу, фосфоритів.
Дніпровсько-Донецький прогин (авлакоген) поділяється на три мегаструктури: Прип’ятську (Бєларусь) та Дніпровсько-Донецьку западини і Донецьку складчасту споруду, докембрійський фундамент під якими залягає відповідно на глибинах від 2-6 до 18-20 км. Прогин заповнений осадовими породами палеозою, мезозою та кайнозою, які, як і фундамент, розбиті різноспрямованими тектонічними розломами і зім’яті у складки, інтенсивність яких зростає у півд.-сх. напрямку. У межах Прип’ятської та Дніпровсько-Донецької западин широко розповсюджена солянокупольна тектоніка. З цими структурами пов'язані родов. нафти і газу, кам. солі, ґіпсу, буд. м-лів. З Донецькою складчастою спорудою (Донецьким кам’яновугільним бас.) пов’язані родов. кам. вугілля, руд ртуті, флюориту, поліметалів і інш. У вугільних пластах Донбасу зосереджені трильйони кубічних метрів метану.
Причорноморська западина є глибоко опущеним південним блоком платформи з потужною товщею (до 4-5 км) мезозойських відкладів. Тут відомі родов. руд марганцю, прояви кам. вугілля, бокситів, поліметалів.
На шельфі Азовського і Чорного морів розвідані родовища вуглеводневої сировини і ведеться пошук нових покладів.
Українські Карпати включають Передкарпатський крайовий прогин з сірко-, газо- і нафтоносними осадовими породами, складчасто-покривну область Карпат з потужним флішем і Закарпатський внутр. прогин з вулканогенно-осадовими формаціями, з якими пов'язані кам'яна та калійна солі, цеоліти, барити, алуніти, золоте, ртутне і поліметалічне зруденіння.
Складчаста область Гірського Криму – велике брилове підняття, півд. частина якого занурена під рівень Чорного м. Воно утворене інтенсивно дислокованим тріас-юрськими флішовими відкладами і карбонатними та піщано-глинистими крейдовими, палеогеновими і неогеновими товщами, що залягають більш спокійно. З останніми пов'язані родов. зал. руд, солей, флюсових вапняків і інш.

Гідрогеологія. У межах У. виділені Волино-Подільський, Дніпровсько-Донецький, Причорноморський артезіанські басейни, басейни тріщинних вод Українського щита, а також Донецька, Карпатська Кримська і гідрогеол. складчасті області з невеликими синклінальними (міжгірськими) артезіанськими басейнами (рис. 4). Волино-Подільский басейн характеризується широким розповсюдженням маломінералізованих (до 1 г/л) прісних вод, гідрокарбонатно-кальцієвих вод тріщинного типу у відкладах крейди. Дніпровсько-Донецький басейн відрізняється поверховим розвитком водоносних горизонтів і комплексів, найбільше значення з яких для водопостачання мають четвертинні, палеогенові, крейдові та юрські. Гідродинамічні умови визначаються як глибинними так і поверхневими факторами живлення та розвантажування підземних вод. Склад вод різноманітний – від гідрокарбонатно-кальцієвих (магнієвих), прісних (мінералізація до 1-3 г/л) до хлоридно-натрієвих (кальцієвих) розсолів з мінералізацією понад 30-100 г/л, що характерні для глибоких горизонтів палеозою та зон розвантажування у межах тектонічних розломів. Причорноморський басейн, підземні води якого знаходяться у відкладах антропогену, неогену, палеогену і крейди має складну гідрогеологічну структуру. Часто спостерігається формування солоних вод і розсолів (мінералізація понад 10-30 г/л). Води хлоридного складу з високим вмістом брому і йоду. Для господарсько-питного водопостачання найбільше використовують неогеновий горизонт. Український щит, що має двоповерхову геол. будову у вигляді складчасто-кристалічної основи і горизонтальних шарів осадових порід, відрізняється наявністю великих западин, які відіграють роль субартезіанських басейнів і регіональних тріщинуватих тектонічних зон, що вміщують мінералізовані води. Водоносні горизонти розвинуті у четвертинних, неогенових, палеогенових покладах і у вивітреній тріщинуватій зоні кристалічного фундаменту. Найбільше водопостачальне значення мають води тріщинуватої зони кристалічних порід, що відрізняються сульфатно (хлоридно) - гідрокарбонатно-кальцієвим (магнієвим, натрієвим) складом і мінералізацією, яка збільшується у південному напрямку. Гірський Крим характеризується широким розвитком карстових і тріщинно-карстових систем та залежністю рівневого та гідро-геохімічного режимів, а також ресурсів підземних вод від гідро-метеорологічних чинників. Води г.ч. мають гідрокарбонатно-кальцієвий та гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієвий (магнієвий) склад. Українські Карпати у гідрогеологічному плані є складним сполученням гірських складчастих структур і міжгірських прогинів. У Передкарпатті розвинені г.ч. хлоридні і сульфатні води. У Закарпатті осн. запаси прісних підземних вод зосереджені у Чоп-Мукачевському і Солотвинському артезіанських басейнах. Донецька гідрогеологічна область характеризується розвитком малих артезіанських басейнів і строкатістю хім. складу підземних вод у відкладах тріасу, юри і крейди. Гідрогеол. особливості У. визначаються не лише природними, але і техногенними факторами, наслідком яких є зміна умов формування підземних вод, що, у свою чергу, призводить до погіршення їхнього хім. складу.

Сейсмічність. Тер. У. належить до Альпійсько-Гімалайського сейсмічного поясу і умовно поділяється на 3 зони: Сх.-Європейську платформу, де відчуваються землетруси, пов'язані з глибинними карпатськими вогнищами в горах Вранча (інтенсивність землетрусів 4-5 балів в м. Київ); Сх. Карпати, за винятком Вранчського вогнища, з помірною сейсмічністю (6-7 балів); Півд. Крим з високою сейсмічністю (понад 8-8,5 балів).

Корисні копалини. Україна входить в число провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що складають мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4% земної суші і де проживає 0,8% населення планети, має в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу [УНІАН]. В У. за даними Геоінформу розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів к.к. (за даними УНІАН - 200 видів к.к., 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родов. 94 видів к.к. мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економ. значення мають кам. вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні буд. матеріали, мінеральні води (табл. 1). Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах У. (рис. 5). За розвіданими запасами деяких к.к. У. випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці ХХ ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.

Далі